BeLightBC

  • Події
  • Афіша
  • Реформація, реформації та 31 жовтня 17-го року

Реформація, реформації та 31 жовтня 17-го року

Реформація, реформації та 31 жовтня 17-го року

Реформація, реформації та 31 жовтня 17-го року

17 рік ХХ століття приніс Україні пролетарську революцію. Це призвело до багатьох трагедій.

17-ий рік XVI століття приніс усьому світу протестантську реформацію. Це призвело до виникнення, становлення та розвитку євангельського руху. А вже до нього додавались і трагедії (наприклад, у вигляді церковних поділів і воєн), і, значно більшою мірою, благословення та успіхи (наприклад, у вигляді внутрішнього оновлення християнства, зростання релігійної грамотності населення та вироблення таких цінностей, як свобода совісті та політична толерантність).

Загалом, Європейська Реформація XVI століття, як і будь-яка історична подія, була складним явищем. Та й сталося воно дуже давно. Чому нам варто про нього пам'ятати? І що саме потрібно знати про нього? Спробую висловити відповідь на ці запитання у кількох коротких тезах.

Реформація як глибинна потреба у Бозі

По-перше, Реформація - це про глибинні потреби людини та її потребу в Бозі. Коли Мартін Лютер за легендою прибивав свої дискусійні тези до дверей церкви у Віттенберзі, він думав не про нову конфесію чи стати лідером і "зіркою" якогось нового руху. Він думав про людину і Бога. Цей монах з ордена Августинців (брат Августин після постригу) не міг знайти спокою у своїх духовних пошуках і весь час страждав сумнівами щодо того, чи вдасться йому знайти порятунок і чи буде він виправданий на Божому страшному Суді. Можна сказати, що Лютер шукав надійне джерело втіхи та справжню опору в житті. Знайти все це він зумів у Святому Письмі і, конкретно, у вченні про те, що якими б грішниками ми не були, Божий Син Ісус Христос з благодаті – тобто безкоштовно – приймає нас і готовий завжди бути поряд з нами, якщо ми довіряємо себе Йому. Тільки Бог у Христі може бути реальною та непорушною опорою в житті та смерті. Він єдиний фундамент як для окремої людини, так і для всієї церкви. З цього особистого переконання починалася глобальна реформація, і вона не втратила своєї актуальності сьогодні: Бог був і залишається відповіддю на головні, граничні потреби людського буття.

Реформація як зростання та вірність у Бозі

По-друге, Реформація - це необхідність церкви зростати і змінюватися, зберігаючи вірність своєму Богові і Спасителю. З самого початку "реформи", до яких закликав Мартін Лютер, а разом з ним та його соратники Філіп Меланхтон, Андреас Карлштадт, були орієнтованими на церкву. Заклик зберігати вірність Богу та християнському вченню про Божу благодать у Христі був адресований всій церкві. На думку Лютера, вона закостеніла в людських традиціях, перестала жити Євангелієм і зосередилася на самій собі. Вона перестала по-справжньому жити, служити Богу і змінюватися в потрібну сторону. Це слід було виправити. Саме тому одним із найважливіших постулатів Протестантської Реформації була фраза: "Церква реформована і має завжди продовжувати реформуватись" (Ecclesia reformata semper reformanda est). Як тільки церква перестає відповідати на глибинні потреби людей і сповіщати людям істини про спасіння, сенс і надію на підставі Біблії та християнського вчення, вона починає костеніти, іржавіти і перетворюватися на "залізного дроворуба", від якого немає ніякого користі, поки якась мудра людина не поллє його цілющою олією. Бог задумав церкву, як живе тіло Ісуса Христа на землі, а тіло не може не рухатися, не рости, не змінюватися. З одного боку, воно має завжди залишатися собою, зберігаючи вірність своєму Творцю та власної ДНК, а з іншого, покликане завжди переосмислювати свій стан і перетворюватися на краще. Реформація вчить церкву бути живою, укорінюватись у Божому Слові та при цьому динамічно розвиватися.

Реформація як прагнення прославлення Бога

По-третє, Реформація – це про подвійну природу будь-яких людських починань, навіть тих, що прагнуть прославити Бога та принести користь людям. Мартін Лютер хотів виправити зловживання і невірні вчення церкви, очистивши її здоровим вченням Євангелії, але, зрештою, був відкинутий доброю половиною служителів церкви і отримав статус єретика-розкольника. Андреас Карлштадт і, пізніше, багато інших прихильників реформ хотіли знищити всі "непотрібні" зображення та прикраси в церквах, але налаштували проти себе і Лютера, і всіх християн, яких влаштовували декоровані статуями та сакральними картинами будівлі. Томас Мюнцер хотів перетворити ідею релігійної реформи на політичну програму, створивши оновлене, біблійно "реформоване" людське суспільство без панів, рабів і клерикалів насправді, але ця ініціатива перетворилася на селянське повстання, криваві розбирання та смерть Мюнцера і товаришів. Сам Лютер хотів допомогти простим християнам здобути спокій у Богові і в "правильно" реформованій церкві, але не прислухався до сподівань простого народу, впевнено схваливши жорстке придушення селянських повстань, і насаджував своє бачення реформації, не зумівши дійти згоди з іншими реформаторами - Карлштадтом, Цвінглі, Буцером, Кальвіном та іншими. Зрештою, чистий і правильний задум про перетворення церкви і суспільства за допомогою Євангелія призвів до подвійних результатів: багато хто втішився звісткою про Христа, благодаті і зміну церкви, а хтось розгнівався, запекло взяв у руки - чи духовну, чи фізичну - зброю. Протестантська Реформація струснула західну Церкву свого часу, оздоровила духовне життя людей та прискорила корисні релігійні та соціальні процеси. Але, на жаль, вона ж принесла багатьом людям особисте розчарування, неправдиві надії та горе. І так є і буде з усіма людськими починаннями з цього боку історії. Біль і радість йдуть пліч-о-пліч у нашому світі. І навіть найправильніші починання приводять до подвійнісності - з одного боку благим, з іншого боку сумним - результатам. Сам Ісус Христос не зміг пізнати тріумф Воскресіння, не скуштувавши страждань Голгофи. Цьому ж уроку вчить нас досвід Реформації XVI ст.

Ми – люди і залишаємось людьми. Наші спроби реформувати щось не завжди призводять до ідеальних результатів. Проте є сенс продовжувати працювати над собою і над світом навколо нас, надихаючись Писанням і значними прикладами постатей минулого, великих реформаторів. Реформація як свідоме перетворення самих себе і нашої християнської спільноти - це завдання, яке ставить перед нами Сам Господь вустами апостола Павла:

"Ми ж відкритим обличчям, як у дзеркало,  дивимося всі на славу Господню, і зміняємося в той же образ від слави на славу, як від Духа Господнього” (2 Кор. 3:18)

Ростислав Ткаченко

Прочитано 80 разів

Підтримка проекту

Ви можете підтримати наш проект. 50, 100, 500грн допоможуть нам рухатися далі.