Один хлопчик із бідної сім'ї жертвує для волоцюги половину своєї нової зеленої курточки. Через багато років цей бродяга впізнає його. Історія відбувається під Різдво.

Діючі особи (п'ять осіб): Мама1 (Сестра Мартіна Олена), Дочка1, Мартін, Мама Мартіна, Бродяга (садівник)

Сцена 1

Виходять Мама1 та Дочка1.

Донька (схвильовано): Мамочка, мамочка! Нині Різдво, тобто День народження Ісуса! Адже на дні народження ми даруємо подарунки! Можна, я подарую Йому свою улюблену ляльку Глашу? (Показує ляльку) У неї таке гарне плаття!

Мама: Сонечко, я рада, що ти така добра, але як ти збираєшся подарувати Ісусові свою ляльку? Хоча, я можу розповісти тобі одну історію з життя мого старшого брата, твого дядька Мартіна… Я тоді була зовсім маленька… (Знімає хустку, під нею опиняються дві кіски. Донька сідає з дітьми, дивиться виставу разом із ними).

Виходять Мама Мартіна та Мартін, Олена підбігає до них. Під час усієї розмови підтакує Мартіну, багато що повторює за ним, коротко коментує тощо.

Мартін (радісно): Мамо! Можна, я у вихідний одягну в церкву свою нову зелену курточку, яку ти мені пошила?

Мама: Звісно, ​​синку! Тільки запам'ятай, що тобі треба її берегти, бо грошей на нову тканину у нас більше немає.

Мартін: Так, матусю, звичайно, я її берегтиму, адже вона така красива! У мене ще ніколи такої не було! (Помічає щось далеко, за вікном, показує туди рукою). Мамо, а що це за пам'ятник? Що це за людина?

Мама: Це пам'ятник доброму Мартіну, твоєму тезці. Розповідають, що одного разу, коли він у холоднечу повертався додому, він зустрів мандрівника, що замерзав, розрубав свій плащ навпіл і віддав мандрівникові, щоб той не замерз. А вночі уві сні Йому з'явився Ісус і сказав, що цим мандрівником був Він Сам. Уявляєш?

Мартін (замислено): Хотілося б і мені бути таким, як добрий Мартін… (Виходять).

Сцена 2

Волоцюга виходить, укладається прямо на підлозі. Засинає. Вибігає підстрибом Мартін. Бачить волоцюгу.

Мартін: Ой хто це? Спить просто на землі!.. Адже йому, мабуть, холодно! (Осяяння). А раптом це Сам Ісус, як в історії з добрим

Мартіном? Але ж я не маю плаща, щоб віддати Йому половину!.. Зате в мене є моя нова гарна курточка! Збігаю за нею!

(Втікає, повертається з половинкою курточки в руках). Ух, встиг, він ще не пішов! (Нахиляється над бродягою, дбайливо вкриває його половинкою курточки). Ось, тепер йому хоч трохи тепліше. (Виходить). (Бродяга розплющує очі, піднімається, теж йде).

Сцена 3

Виходить мама з Мартіном.

Мама: Синку, я рада, що ти пожертвував своєю курточкою заради цієї бідної людини, але ти мав спочатку спитати у мене.

Мартін: Але, мамо, ти ж сама розповіла нам історію про доброго Мартіна!

Мама: Добрий Мартін був уже дорослий і міг сам розпоряджатися своїми речами, а за тебе поки що відповідаю я. Ти знаєш, що тепер я не зможу пошити тобі нову курточку, у нас зовсім немає зайвих грошей, вистачає тільки на їжу. (Виходять).

Сцена 4

Виходить сестричка Мартіна.

Сестра Мартіна: Пройшло кілька років, і ми залишилися самі, тому що наша мама пішла до Господа на небо. Нас із Мартіном хотіли віддати в різні притулки, але братик молився про те, щоб нам не розлучатися, адже мама перед смертю взяла з нього обіцянку, що він піклуватиметься про мене. І, уявляєте, Бог відповів на його молитву – нас усиновила добра сім'я – садівник із дружиною. Ми стали їм зовсім рідними, вони так дбають про нас! Мартін тепер зовсім виріс, він уже допомагає нашому новому татові в саду та в іншій роботі.

Сцена 5

Мартін виходить з батьком.

Батько (передає йому мішки або сумки): Мартіне, ти вже дорослий, і я можу доручити тобі самому розвести наші скромні подарунки для тих, хто потребує. Ми весь рік працювали всією сім'єю в нашому саду, щоб мати можливість допомогти тим, хто не має взагалі нічого. Ось – капусту і картоплю передаси в дитячий притулок, моркву, ріпу і цей одяг, який пошила твоя сестра, віддай сім'ї шевця, у них стільки дітей! А все інше – як того року.

Мартін: Так, звичайно, тато, я все зроблю, як ти сказав. (Виходять).

Сцена 6

Виходить Мартін із поклажею, проходить по кімнаті.

Мартін: Уф, залишилося зовсім небагато ... (Помічає дітей). Ой, а це хто? Їм також, напевно, хочеться подарунок на Різдво! Думаю, я можу дати їм із залишків, які батько мені передав на випадок, якщо я зустріну когось, кого не було в нашому списку… (Дарує дітям зайчиків із цукерками). Це від мого батька. Він така добра людина! Я їм просто захоплююсь!

Сцена 7

Мартін з батьком. (У міру оповідання отця Мартін все більш схвильований).

Мартін: Тату, я все зробив, як ти сказав!

Батько: Добре, синку, я пишаюся тобою!

Мартін: Тату, ти знаєш, люди були такі вдячні тобі! Багато хто казав, що добрішого за тебе немає людини не тільки в нашому місті, а й у прилеглих селищах! Батьку, як ти став таким добрим і жертовним? Я хочу бути схожим на тебе!

Батько: Ти знаєш, Мартіне, мені соромно згадувати, яким був у молодості… Я пішов з батьківського дому і опустився на саме дно людської вади. Я розтратив усе, що в мене було, я втратив людську подобу, жив як бродяга, ночував, де доведеться, промишляв жебрацтвом і злодійством, і майже все, що добував, витрачав на спиртне. Але в душі я мав таємне бажання, щоб хтось мене любив. Одного разу я заснув біля пам'ятника якійсь людині, яка навіщось розрубала мечем свій плащ навпіл.

Мартін: Батьку, що ж було далі?

Батько: Прокинувся я від того, що якийсь маленький хлопчик стояв наді мною і міркував сам із собою про те, як має бути, холодно цьому волоцюзі, тобто мені. Я не показав, що прокинувся і так і лежав із заплющеними очима. Він побіг додому і, повернувшись, укрив мене половинкою своєї курточки. Очевидно, це був його єдиний ошатний одяг, тому що одягнений він був дуже бідно, і крізь прикриті вії я встиг помітити, що його штани були акуратно заштопані. Коли він укривав мене своєю курточкою, я відчув таке почуття, ніби Сам Бог з небес схилився і вкрив мене Своєю любов'ю. Той момент змінив моє життя. Я зрозумів, що Бог любить мене і вирішив жити по-новому. Я покаявся і почав намагатися робити добро тим, хто цього потребував.

Мартін: Тату, а на ґудзиках тієї курточки були олені?

Батько: Так, були. Звідки ти знаєш???

Мартін: Тату, я – той хлопчик!

Батько: Сину мій, то це був ти! Слава Богу! Я вже втратив надію на те, що зможу колись знайти і віддячити тобі! (Обіймаються). Ходімо, розповімо всі мамі та сестрі. (Виходять).

Сцена 8

Виходять мама1, звертається до доньки, яка постає їй назустріч.

Мама: Ну, що, доню, що ти зрозуміла з розповіді про свого дядька?

Донька: Мамочка, це просто чудово! Дядько Мартін віддав свою курточку людині, думаючи, що це Ісус, але це насправді було подарунком для Ісуса! Отже, коли я роблю добро іншим, я можу це робити для Ісуса!

Мама: Так, так і є. А ще ми можемо зробити Ісусу найцінніший подарунок – той, який зробив твій дідусь, наш тато – він віддав Ісусу своє серце і став для нього жити! І цього, мабуть, і не сталося б, якби твій дядько Мартін не пожертвував для Ісуса з вірою тим, що було для нього дорого.

Усі герої виходять та співають «На Різдво співає земля».

КІНЕЦЬ