24 лютого об’єднує нас у спільному стоянні перед Богом за нашу державу. У час випробувань Церква має не мовчати, а піднести свій голос до Господа.

Святе Письмо нагадує нам:

«І впокоряться люди Мої, що над ними кличеться Імʼя Моє, і помоляться, і будуть шукати Імʼя Мого, і повернуть зі злих своїх доріг, то Я вислухаю із небес, і прощу їхній гріх, тай вилікую їхній Край!
(2 Хронік 7:14)

Бог звертається насамперед до Свого народу

• Молитва за Україну починається з особистого покаяння, з очищення серця, з відновлення святості життя.
• Відродження країни неможливе без духовного відродження Церкви.
• Пророк Даниїл, перебуваючи серед руїн свого народу, визнавав не лише чужі, а й власні гріхи (Даниїл 9)
• Неємія, почувши про спустошений Єрусалим, постив і молився, перш ніж розпочати працю (Неємія 1)
• Апостольська церква у час загрози не шукала людських гарантій, однодушно піднесла голос до Бога (Дії 4:31)

Молитва — це духовна відповідальність.

Це визнання Божого суверенітету над історією.
Це довіра Його волі навіть тоді, коли обставини йдуть проти нас!

Як християни, ми твердо стоїмо на істині Писання і знаємо:

• Господь панує над народами.
• Він чує щиру молитву.
• Мир починається з примирення людини з Богом.

Нехай Господь укріпить Свою Церкву в Україні!