Ще раз переконався, вже вдруге, що група "Международный пасторский круг" (у Фейсбуці, ред.) - це здебільшого розсадник ідеології руzкого міра і російського імперіалізму, де примирення бачать тільки на правах сильного... ти, як українець, заради миру і щоб не образити "пасторське коло в росії", маєш мовчати... бо Україна -- не країна, а територія росії, і не має права на існування.... діалог у любій формі сприймається як ненависть і гріх... люба згадка про страждання українського народу - як ненависть і гріх... на жаль...
Видалився вдруге, серце не витримує, і втретє вже туди не повернусь... разом з тим вже абсолютно не дивуюсь настільки масовій підтримці нацизму такою величезною кількістю священства з появою і риторикою Гітлера... хоча в тій групі є невелика кількість притомних служителів, які або мовчать, або просто спостерігають за повідомленнями у якості "антропологічного дослідження" (як Герман Гартфельд, наприклад)..
Бог розпочинає діалог з чоловіком в Едемському саду: Адаме, де ти? І продовжує його через Христа з жінкою в Гефсиманському саду: Жінко, чому ти плачеш? Без цих двох питань, божественних, ніякий діалог неможливий, коли божественне питання вважається за прояв ненависті і гріха... Червоне православʼя і червоний євангелікалізм помножений на ностальгію за радянськими часами окупували душі і серця надто багатьох пасторів у тій групі... І вони знову будуть звинувачувати мене у тому, що я "разжигаю"... бо в українських служителів церкви є право тільки на мовчання... навіть звернення Валерія Антонюка щодо війни в Україні видалено було весною як прояв "разжигания ненависти"...
Все більше розумію феномен Мартіна Німеллера, який практично до кінця свого життя намагався розлучити Царство Боже і нацизм у багатьох церквах Німеччини... Вчитайтесь у вірш (я його тричі перечитав), написаний пастором... мене він жахає сліпотою людини, яка вважає себе духовною... а інших цей вірш надихає... як? .... на що?... при тому, що пастор живе не в росії, а в Німеччині, і дуже ностальгує за радянськими часами... та й таке...